Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 920/458/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж. О. - головуючого (доповідач), Вовка І. В., Грека Б. М., розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення Господарського суду Сумської області від 14.06.2016та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016у справі№ 920/458/16 Господарського суду Сумської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської радипро за участю від позивача: від відповідача: стягнення 151491,45 грн, Єфременко О. О., не з'явилися, ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.06.2016 у справі № 920/458/16 (суддя Зражевський Ю. О.) позов задоволено частково. Стягнуто із Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 24859,69 грн. пені, 7892,88 грн. 3% річних, 92807,13 грн. інфляційних збитків, 1883,90 грн. витрат з оплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 920/458/16 (у складі колегії суддів: Терещенко О. І. - головуючого, Сіверін В. І., Хачатрян В. С.) рішення Господарського суду Сумської області від 14.06.2016 у справі № 920/458/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Сумської області від 14.06.2016 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 920/458/16, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 14.06.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 920/458/16 в частині зменшення розміру пені на 24859, 69 грн., і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути 24859, 69 грн. пені.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та Комунальним підприємством "Ромникомунтепло" Роменської міської ради (покупцем) 31.01.2014 укладено договір № 2182/14-КП-29 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 23.04.2014, додаткову угоду № 2 від 21.05.2014, додаткову угоду № 3 від 13.06.2014, додаткову угоду № 4 від 17.09.2014, додаткову угоду № 5 від 14.11.2014, додаткову угоду № 6 від 18.11.2014, додаткову угоду № 7 від 04.12.2014 до договору № 2182/14-КП-29 від 31.01.2014.

На виконання умов договору позивач поставив протягом січня 2014 року- грудня 2014 року відповідачу природний газ на загальну суму 1597573,19 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.04.2014, 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору сторонами погоджено, що у разі порушення покупцем умов п. 6.1. договору, покупець зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позов обгрунтовано тим, що відповідачем свої зобов'язання за договором в частині здійснення розрахунків за отриманий у продавця товар здійснено з порушенням строків їх оплати, що стало підставою для звернення позивача з позовом до Господарського суду Сумської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на свою користь 92807,13 грн. суми, на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, 7930,65 грн. 3% річних, 50753,67 грн. пені.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Предметом спору у даній справі є стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, тому суди дійшли до правильного висновку, що спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що відповідно до п. 7.2 договору у разі порушення покупцем умов п. 6.1. договору, покупець зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судами встановлено, що відповідно до п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Розмір заявленої позивачем до стягнення пені становить 50753,67 грн.

Відповідач не погодився з розрахунком позивача, посилаючись на те, що останній безпідставно врахував день фактичної оплати в період, за який здійснюється стягнення пені.

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Беручи до уваги відомості, вказані у розрахунках позивача, зокрема, дату оплати заборгованості, місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно встановлено періоди, в які не включаються дні фактичної сплати суми заборгованості, за зобов'язаннями січня 2014 року, лютого 2014 року, березня 2014 року, квітня 2014 року, жовтня 2014 року, листопада 2014 року та грудня 2014 року.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що розмір пені за зобов'язаннями за січень 2014 року складає 15350,78 грн., за зобов'язаннями за лютий 2014 року становить 12452,13 грн., за березень 2014 року становить 9466,30 грн., за квітень 2014 року становить 2786,31 грн., за жовтень 2014 року становить 578,64 грн., за листопад 2014 року становить 2946,76 грн., за грудень 2014 року становить 6138,43 грн., а всього 49719,37 грн.; та що твердження відповідача про неправильне нарахування позивачем пені є обґрунтованим.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок пені за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.4.1 Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА: ЗАКОН", 2016.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правомірного висновку, що вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Відповідач просить суд зменшити розмір пені на 90%, посилаючись на те, що він є єдиним виконавцем послуг з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, централізованого опалення та гарячого водопостачання на визначеній додатком № 2 території міста Ромни Сумської області, споживачем послуг якого є більшою мірою бюджетні установи, релігійні організації та населення. Відповідачем зазначено, що несвоєчасне погашення заборгованості перед позивачем сталося не з його вини, а внаслідок несвоєчасної сплати коштів споживачів природного газу (бюджетних установи, релігійних організацій, населення та госпрозрахункових підприємств), а також те, що незважаючи на перебування у вкрай скрутному становищі протягом тривалого часу, про що свідчить періодичне прийняття органами державної влади нормативно-правових актів, спрямованих на надання вказаним підприємством фінансової допомоги від держави у виконання зобов'язань щодо оплати природного газу шляхом перерахування субвенцій з державного бюджету, відповідачем повністю погашено основний борг за договором купівлі продажу природного газу № 2182/14-КП-29 від 31.01.2014. Факт перебування КП "Ромникомунтепло" Роменської міської ради у скрутному фінансовому становищі підтверджується відповідною довідкою від 10.06.2016 № 366 про наявність дебіторської заборгованості та фінансовим звітом суб'єкта малого підприємництва.

Суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з такою позицією позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зменшення розміру заявленої до стягненні пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи специфіку діяльності Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради, зважаючи на те, що останній не є власником коштів, які надходять на рахунки товариства за послуги з централізованого теплопостачання для опалення та підігріву питної води та не розпоряджається ними на 100%, беручи до уваги добросовісне виконання відповідачем умов договору, а саме те, що у відповідача відсутня заборгованість за отриманий у позивача природний газ за договором № 2182/14-КП-29 від 31.01.2014, всупереч залежності останнього від обставин, що склались від незалежних від нього причин, перерахування суми пені та що її розмір зменшено на 1034,30 грн., місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про часткове задоволення клопотання про зменшення розміру пені, а саме: зменшення розміру пені на 50% та задоволення вимоги позивача щодо стягнення 24859,69 грн. пені.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо зменшення розміру пені, оскільки оплата в даному випадку пені у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси, зокрема, бюджетних установ та інших суб'єктів господарювання.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно скористався своїм правом відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України і зменшив розмір пені у зв'язку з наявністю передбачених статтею 233 Господарського кодексу України, ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України підстав для зменшення пені.

Аналогічну правову позицію висвітлено у постановах Вищого господарського суду України від 16.03.2016 у справі № 906/1599/15, від 23.02.2016 у справі № 903/861/15.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення 24859,69 грн. пені; та відмови в іншій частині пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунку позивача розмір інфляційних збитків за зобов'язаннями за січень 2014 року становить 29000,49 грн., за зобов'язаннями за лютий 2014 року становить 23484,75 грн., за зобов'язаннями за березень 2014 року становить 13187,79 грн., за квітень 2014 року становить 2952,44 грн., за жовтень 2014 року становить 1070,91 грн., за листопад 2014 року становить 7130,34 грн. та за грудень 2014 року становить 15980,41 грн., а всього 92807,13 грн.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.3. 2 постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений зазначеною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з огляду на розрахунок, наданий позивачем період нарахуванням інфляційних збитків є повний місяць.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок інфляційних за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.4.1 Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА: ЗАКОН", 2016, беручи періодом нарахування останніх повний місяць.

За таких обставин місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення 92807,13 грн. інфляційних збитків.

Відповідачу нараховано 3% річних.

Судами встановлено, що відповідно до розрахунку позивача, розмір 3% річних складає 7930,65 грн.

Позивачем у розрахунках включено в періоди простроченого платежу день фактичної сплати заборгованості.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок 3% річних за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.4.1 Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА: ЗАКОН", 2016, виключаючи дні фактичної сплати боргу.

3% річних за зобов'язаннями за січень 2014 року становлять 2881,97 грн., за зобов'язаннями за лютий 2014 року становлять 2205,14 грн., за зобов'язаннями за березень 2014 року - 1409,80 грн., за зобов'язаннями за квітень 2014 року становлять 394,52 грн., за зобов'язаннями за жовтень 2014 року становлять 62,01 грн., за листопад 2014 року - 315,72 грн., за грудень 2014 року - 623,72 грн., а всього 7892,88 грн.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню - 7892,88 грн., а позовні вимоги про стягнення 37,77 грн. 3% річних не підлягають задоволенню.

Висновки судів щодо часткового задоволення позову відповідають принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Рішення Господарського суду Сумської області від 14.06.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 920/458/16 Господарського суду Сумської області прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином рішення Господарського суду Сумської області від 14.06.2016 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 920/458/16 Господарського суду Сумської області підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.06.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 920/458/16 Господарського суду Сумської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 14.06.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 920/458/16 Господарського суду Сумської області залишити без змін.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О. Судді:Вовк І. В. Грек Б. М.